День Європи з Симоненком
Рубрика: Страна // 21 мая '08 в 17:32
Томенко презентував на Полтавщині живий голос поета
Сором'язливий, скромний, добрий і щирий – таким запам'ятали поета Василя Симоненка люди, які знали його близько. Прожив всього 28 років, але залишив після себе помітний слід в історії української літератури і в людських серцях.
- Свого часу ми всі намагалися бути поетами. Правда, Василь особливо не виділявся, бо був дуже скромний, - ділиться спогадами про свого друга юності поет Борис Олійник. – Ми з ним жили в одному гуртожитку, так що я його знав дуже добре.
Разом з іншим поетом Миколою Сомом він приїхав минулої неділі на батьківщину Василя Симоненка, щоб взяти участь у відкритті другої зали музею відомого поета в його рідній школі в селі Тарандинці на Полтавщині. Там же, в рамках просвітницької акції "Україні потрібні герої", яку проводить фонд Миколи Томенка "Справедлива країна", презентували унікальне аудіо-видання "Лебеді материнства: живий голос Василя Симоненка", до якого увійшли виконані самим поетом твори.
… 76-річна Марія Швед, однокласниця Василя Симоненка розглядає у щойно відкритій залі шкільного музею вишиваний рушник і сорочку, які належали поетові, вдивляється в його фотографії. З магнітофона лунає низький голос її однокласника. Він читає свою поезію "Ти знаєш, що ти – людина?".
- Я не можу без сліз його згадувать, - зворушливо каже жінка. – Це була така велика людина! Він мені завжди нагадував Маяковського – такий же високий, стрункий. А ще - потім, коли вже були опубліковані його перші вірші, - я завжди називала його нашим другим Шевченком. Він так само сильно, всім серцем любив нашу Україну.
[gallery]
Пані Марія, розповідаючи про Василя Симоненка, впізнає серед експонатів музею шкільну парту, за якою сидів поет. Також тут можна побачити кілька особистих речей Симоненка: годинник, телефон, друкарську машинку, рукописи його творів, листи матері, друзів, похвальні грамоти. Зберігся навіть шкільний табель з оцінками. По ньому видно, що поет був хорошим учнем.
- Та рівних йому не було у всій школі!, - щиро розповідає Марія Швед. – Якщо в нього іноді й була трійка чи двійка, то він вважав, що цей предмет йому не потрібен. Він вісім кілометрів ходив пішки до школи. Кожен день! На вулиці мороз, мете, курить, а він йде до школи. Ми не завжди приходили, а Василь ніколи не пропускав уроків. Аж ноги йому, бідненькому, примерзали до тих керзових чобіт. Вчителі йому не раз розтирали ніжки, забирали до хати, щоб відігрівся. Такий він був… Дуже хотів все знати і розуміти.
Школу, в якій тепер пишаються Симоненком, він закінчив із золотою медаллю.
Шанують пам'ять поета і в його рідному селі – Біївці, що знаходиться за вісім кілометрів від Тарандинців. Разом з Миколою Томенком і вже згадуваними друзями поета долаємо цей маршрут автобусом. І тут пригадується розповідь однокласниці Симоненка про те, що цю відстань він долав двічі на день пішки (!).
При в'їзді в село Біївці стоїть пам'ятник поетові. Трішки далі – батьківська хата з дахом із соломи. Екскурсовод розповідає, що хата виглядає точнісінько так само, як при житті Симоненка. Піч, ліжко, жердка для одягу, стіл, скриня, підлога вкрита соломою. Коли поет забрав звідси свою матір в Черкаси, хата деякий час стояла пусткою. Потім Симоненко її продав. Тепер тут музей, але про екскурсії треба домовлятися заздалегідь, оскільки хата може бути зачинена.
… З-за брами сусідньої хати, спершись на паличку, заглядає старенька бабця. Почувши, що ми цікавимося Василем Симоненком, вигукує: "Так я ж його добре знала! З малечку! Його мати була нашою кумою". Євдокія Канівець старша від свого знаменитого сусіда на п'ять років. Розповідає, що саме з цієї причини не знає якихось подробиць з життя Симоненка. Пригадує, що Василь був звичайним хлопцем, і тоді ніхто з односельців навіть не підозрював, що він пише вірші, і згодом стане відомим на всю Україну.
Як і чому помер Василь Симоненко бабця Євдокія не знає – ніхто не знав достеменно, що сталося.
До кінця всієї правди про смерть молодого поета не знають й досі. Єдине, що відомо точноі: тодішня влада недолюблювала патріота-Симоненка.
Влітку 1962 року на вокзалі в Черкасах між працівницею ресторану і Василем Симоненком виникла звичайна побутова суперечка: жінка не хотіла продати йому пачку цигарок, бо через кілька хвилин мав бути обід. Шум біля прилавка привернув увагу двох чергових міліціонерів, які почали вимагати в Симоненка документи. На той час поет працював журналістом, то ж показав їм редакційне посвідчення. Побачивши прізвище вже відомого на той час поета, міліціонери, ніби озвіріли – скрутили Симоненкові руки і силою потягли до вокзальної кімнати міліції. Що відбулося в стінах цієї кімнати не знає ніхто. Але після того здоров'я поета було надірване. В грудні 1963 року Симоненко, який неймовірно любив життя і хотів багато зробити, помер.
- Акцією "Етновесна на батьківщині Василя Симоненка" ми хочемо привернути увагу українців і європейців до творчості відомого поета, - каже ініціатор проекту Микола Томенко. - А компакт-диск з живим голосом Симоненка – це пошук нових методів переконання передусім молодого покоління у великій значимості творчої спадщини визначних діячів українського письменства. Водночас, це крок назустріч закладам освіти. Нехай у школах і вищих навчальних закладах не просто прозвучать рядки цього геніального поета, а й він сам, читаючи свої твори, крізь роки звертається до молоді своїми думками, почуттями і намірами.
Автор: Віра КАРПІНСЬКА
